Замислитеся після вистави камерного театру Вахтерова «Карлос Болівар»
Щоб повністю донести ідею та структуру вистави, використали рецензію Галини Штойко, в якій вона чудово описала все, що відбувалося на сцені.
«Гасне світло, і чоловік, щосили розмахуючи руками, набігає на глядача, благаючи про допомогу. Що не так із цим кремезним чолов'ягою? Його очі шукають у залі співчуття та захисту...», — пише Галина про перші секунди вистави.
Саме ці перші хвилини та дії на сцені є основними, оскільки музика, спецефекти та різкі дії героя одразу занурюють вас у події. І тут ви найкраще розумієте, що має на увазі Галина Штойко в написаних реченнях.
«Вітаю вас! Ви на виставі режисера Сергія Вахтерова «Карлос Болівар» за п'єсою Карлоса Горостіси «Старе танго», — пише вона.
Але повернімось до історії самої вистави. У нас є головний герой Тіко, якого грає Сергій Киржа. Він намагається зібрати власний оркестр, «який допоможе йому втілити мрію всього свого життя». Навколо героя стоять декілька стільців, на яких має грати оркестр, «поношені» ноти і старенький пюпітр.
І тут найкраще буде знову повернутися до опису Галини Штойко.
«Зал завмирає в очікуванні. Звуки оркестру заповнюють порожнечу душі, злітає диригентська паличка… і, на порозі з’являється руйнівник мрії — Маріо (Віктор Немченков). Давній товариш прийшов довести абсурдність затії Тіко. Аргументи вагомі: вік, втрачений час, завищені амбіції, супротив сім’ї», — пише вона про перші хвилини вистави.
Хто ж цей Маріо такий? Це зневірений крамар, який втратив смак до життя і не отримав бажаної свободи. Так його описує Галина.
— Він намагається переконати всіх, що свободи не існує апріорі — це міф, — пише Штойко.
«Ти вбачаєш свою свободу в тому, щоб своєю творчістю слугувати людям? — так знай, споживацький людський інстинкт не оцінить твоєї благородної жертви» — констатує Маріо.
І подібними аргументами перекидаються між собою два герої вистави. І всі вони здаються переконливими, глядач починає несвідомо осмислювати свій сенс життя, свої бачення, свою філософію…
І поки слухаєте ці діалоги, які чомусь торкаються глибин вашої душі, то ось вже наближається фінал. Та чи буде хепі-енд?
«Хепі-енду немає! Найближчі друзі зрадили Тіко. І що ж йому робити далі: повертатися до звичайного рутинного способу життя!? Та тисячу разів ні! Тонка, зріла режисура не дозволить собі збрехати глядачеві, — пише далі у своїй рецензії Галина.
І тому, на сцені з'являється — Оркестр — в особі доньки Тіко, яка прийшла рятувати розтерзану душу батька. Саме через неї він втілить свою мрію, бо «людина не має права жити заради себе». Фінальна арія Тіко — переможний гімн величі людського духу».
Авторка цього матеріалу мала можливість відвідати цю виставу, тож до рецензії пані Галини додала і свої враження від перегляду. Загалом сюжет не з легких. Але не через те, що його важко сприймати, зовсім ні… Просто після перегляду ти ще довго будеш розмірковувати над своїм життям, над своїми ще не здійсненими мріями, над своєю свободою і часом, який ти вже витратив.
Читаючи такі відгуки, може здатися, що ця вистава просто ідеальна. Проте, як би хотіла щось сказати з неприємного, то лише те, що дуже шкода, що в нашому місті немає спеціально відведеного місця, де такі талановиті люди, як актори цієї вистави і безпосередньо її режисер, могли б працювати.
Варто згадати і відгук на роботу Сергія Вахтерова у цій виставі від Галини:
«Сергій Вахтеров у цій виставі розкішно глибокий і кришталево чесний. Зал знову починає дихати і плакати, бо у кожного присутнього з’являється можливість переосмислити власні цінності. І думки про те, що саме слід захищати, що варто читати, слухати і в який театр ходити. Браво режисеру і акторам! Браво і біс!» — пише жінка.
Тому, якщо їм вдалося викликати у людей такі емоції, як пише пані Галина, то що вони зможуть зробити, якщо матимуть можливість збирати групи подібних собі творчих людей і разом створювати мистецтво?
Вистава варта уваги. Сюжет цікавий, акторська гра на вищому рівні, спецефекти та музика разом з декораціями чудово переносять вас в ті події і пояснюють їх атмосферу. Хоч вистава і триває півтори години, ви не помітите, як вони промайнуть. Немає затягнутих моментів, що робить всю виставу досить динамічною. І це не означає, що ви не встигатимете за розвитком подій, навпаки, ви будете йти з ними у ногу.
— Зазвичай я дуже говірка і завжди маю, що сказати, але зараз мені потрібно все це переварити, — сказала глядачка, яка сиділа поруч з авторкою цієї статті.
Тож якщо вас зацікавила вистава, яка буде представлена камерним театром Сергія Вахтерова під час їхнього гастрольного туру, то знайте: наступна відбудеться 10 листопада о 19.00 в Арт-галереї ІнтерШик, за адресою вулиця Архітектора Аритинова, 12а.
Автор статті: Дар'я ДАЦКОВА
